Економічне районування України

Виходячи з цього, економічне районування – це метод систематизації інформації

про територіальну організацію продуктивних сил та територіальні відмінності соціально-економічного життя країни. У той же час, згідно зі змістом цієї категорії, економічне районування – це процес поділу країни на економічні райони, які історично склалися у процесі розвитку і розміщення продуктивних сил, господарського освоєння території.

повинен розвиватися згідно з індивідуальною стратегією розвитку продуктивних сил, яка

б виходила із загальнодержавних цілей та можливостей, і ресурсів відповідної території. Вивченням продуктивних сил економічних районів, обгрунтуванням стратегії їх соціально-економічного розвитку займається економічне районування, яке в цьому ракурсі виступає як наука – важлива складова в палітрі економічної науки.

проведення ефективної державної регіональної політики.

ряду вчених-районологів, зокрема, у працях М.М. Колосовського, М.М. Баранського, П.М.

Алампієва, Ю.Г. Саушкіна, А.М. Колотьєвського, І.В. Нікольського та інших. Плідно працювали в галузі економічного районування такі українські вчені, як О.Г. Діброва, К.Т. Воблий, М.М. Паламарчук, Ф.Д. Заставний, М.Д. Пістун, Д.І. Шаблій, А.Т. Ващенко, І.О. Горленко, Л.М. Корецький, С.С. Мохначук, В.А. Поповкін.

виробничих відносин, способів виробництва;
геополітичне положення;
територіальний поділ праці

і спеціалізацію господарської діяльності;
природні умови і ресурси;
населення з його трудовими навиками, комунікаційними, етнічними, національними особливостями, відмінностями у способі життя;
характер виробничо-технологічної взаємо-пов’язаності, інтегрованості виробництва;
систему розселення і територіальної організації виробничої та соціальної інфраструктури та ін.

галузеве.
Інтегральне районування відображає просторову взаємодію всіх компонентів

суспільно-географічних комплексів на певній території. Це районування передбачає розчленування території як цілісного природничо-соціо-економічного явища. Загальне районування охоплює природу й усе народне господарство певної країни з усіма його галузями та зв’язками.

України це виділення трьох економічних макрорайонів);
мезорівень (від 5-ти до

10-ти мезорайонів).

райони, виходячи з однієї певної ознаки – однієї галузі виробництва.

Отже, галузевий район – це територія з підвищеною концентрацією виробництва, продукції чи послуг відповідної галузі, що характеризуються специфічними місцевими умовами, їх структурою, проблемами і перспективами розвитку, його територіальною організацією і положенням в системі міжгалузевого господарського комплексу. Це може бути промислове, водогосподарське районування та ін. Районування сільськогосподарського виробництва приймає до уваги лише сільське господарство, структуру сільськогосподарських угідь, спеціалізацію, типи сільськогосподарського виробництва. Галузеве районування є обов’язко-вою аналітичною передумовою встановлення меж інтегральних районів.

зробили в останні роки такі українські вчені, як М.М. Паламарчук,

М.Д. Пістун, Ф.Д. Заставний, О.І. Шаблій і В.А. Поповкін. Так, Ф.Д. Заставний виділив дев’ять мезорайонів, що входять до трьох макрорайонів, які названі: Східний, Західний, Південний.

основі якого лежить розвиток продуктивних сил під впливом науково-технічного прогресу,

Концепції стійкого розвитку. На вдосконалення системи економіч-ного районування впливає і трансформація правового, інвестиційного, економічного простору, а також науковий пошук і створення нових знань у галузі складних природничо-суспільних відносин та їх територіальної організації.

Донбас та Нижнє Придніпров’я (Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька області); 3. Слобідська

Україна (Харківська, Сумська, Полтавська області); 4. Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим); 5. Західноукраїнський (Рівненська, Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Вінницька, Хмельницька, Закарпатська, Чернівецька області).